Народилась 19 грудня 1965 року в місті Дрогобичі Львівської області. Але батьківщиною вважаю місто Охтирку Сумської області, нафтової столиці України, де живе моє дитинство. Тут я здобула дошкільну та середню загальну освіту. В Охтирці нині живуть мої батьки, зараз пенсіонери, а в минулому нафтовики, мої однокласники та друзі. Я мріяла стати вихователем дитсадка і навчатись неодмінно у найкращому вузі - столичному.
Студентські роки (1983-1987), мабуть як і для кожної людини, були періодом, де органічно поєднувались усі барви життя. Навчалась на педагогічному факультеті, відділенні «педагогіка та психологія (дошкільна)». Цей життєвий етап збагатив мене не лише знаннями, але відкрив у мені цікаві здібності, про які я навіть і не сподівалась. Чи то закладено було батьками, чи щось інше, але в дитинстві я не малювала. Лише в інституті це з’явилось. Вивчала як і усі методику зображувальної діяльності та виконувала необхідні завдання викладача Галини Сухорукової. Спостерігаючи за своїми однокурсниками та викладачами, почала малювати на них шаржі. Одного разу так захопилась на лекції української мови, що не помітила, як підійшов викладач Олександр Сапа. Замість того, щоб якось покарати мене, він запропонував працювати у редакції факультетської газети.
Багатьох викладачів згадую і сьогодні. Не легко чомусь давався предмет, який викладала Надія Яришева. Тоді дивувало, навіщо так треба багато знати про різних комах, тварин, рослин, силу силенну їх назв, способів розмноження та інше. Але в житті все знадобилось. І сьогодні інколи дивую своїх колег і дивуюсь сама, чому досі все пам’ятаю. І чим вимогливіший, суворіший і прискіпливіший був тоді викладач, тим глибші знання він дав. Нажаль тоді ми цього не розуміли.
У 1987 році отримала диплом і повернулась у рідне місто Охтирку вже кваліфікованим молодим педагогом дитсадка «Сонечко». Зустріли мене мої вихователі вже не як колишню вихованку, а як колегу. І сьогодні згадуючи перші кроки на педагогічній ниві, переконуюсь у тому, як важливо коли у цей час поруч близькі люди, які тебе люблять, підтримують і допомагають. У такому дружньому і по-справжньому рідному колективі мені легко вдавалось творити. Я пам’ятаю усіх своїх перших дітлахів. Які вони зараз?
Моя доля знову покликала мене до Києва. Знайти роботу за фахом тоді було важко. Задля збереження сім’ї довелось освоювати робітничу спеціальність. А як же ж хотілось працювати з дітьми. Пам’ятаю, одного разу проходила повз паркан дитячого садка і спостерігала за дітьми на прогулянці. Один хлопчина гукнув мене весело. Не змогла стримати сліз від бажання спілкуватись з дітьми. Дала я тоді собі завдання, будь що знайти роботу і мрія збулась у відомчому дитсадку заводу Артема.
На свій педагогічний олімп піднімалась поступово від вихователя до вихователя-методиста, від методиста Шевченківського районного управління освіти до начальника відділу дошкільної освіти Головного управління освіти і науки міста Києва.
На моєму шляху було багато перешкод і підтримок, поразок і перемог. Творчо працювати можна на різних посадах. Для цього треба декілька моментів: бажання, колеги-друзі та керівник, який вміє так стимулювати працівника, що аби як працювати просто соромно. І все це у мене є.
З 2001 року по сьогодні - це найяскравіші сторінки моєї професійної діяльності. Робота в Головному управлінні освіти дає можливість вирішувати фахові питання на рівні міста Києва. Створювати програми і їх реалізовувати, вивчати проблеми дошкільної освіти і будувати шляхи їх подолань.
Було реалізовано багато різних новацій, які народжувались тут і спільно з педагогами дитсадків столиці втілювались в життя. Про деякі варто згадати, оскільки звершені вперше не лише в Києві, а й в Україні.
Перше своє доручення я отримала від керівника у перший робочий день в Головному управлінні. Треба було провести міський фестиваль «Hello, English!». Не скажу, що було легко, бо це було вперше. І не лише для мене, таких фестивалів ще не проводили.
Спочатку пройшла міська конференція з питання навчання дітей іноземним мовам, а потім народився фестиваль «Hello, English!». Було надзвичайно цікаво і водночас боязко, адже треба провести його на належному рівні. Це було початком співпраці з цікавими людьми і відомими фахівцями: Анжелою Гергель – директором лінгвістичної лабораторії «Полілінгва», Есфір Котік – директором мовної школи «International House».
Після фестивалю, як його продовження, народився міський клуб при Будинку Вчителя для викладачів іноземної мови дошкільних навчальних закладів. Це була справжня школа досвіду для педагогів, адже в дитсадках тільки починали навчати дітей іноземним мовам.
Сьогодні майже в кожному дитсадку за бажанням батьків діти вивчають різні іноземні мови: англійську, німецьку, французьку, турецьку, мову хінді та іврит.
Пощастило мені бути у числі організаторів грандіозного дійства, що проходило на головній вулиці столиці Хрещатику. Це міський фестиваль «Київський каштанчик». Відбувся від у рамках святкування Дня Києва та Міжнародного дня захисту дітей у травні 2002 року. Такого дійства ще не було! Від Бессарабської плащі до Майдану Незалежності вся проїжджа частина вулиці була заповнена малечею, а на тротуарах їх підтримували вболівальники – батьки, дідусі та бабусі. Хрещатик був умовно поділений між районами на 10 дитячих «містечок», що представляли собою міні-стадіони, з відповідним обладнаннями, майданчики для проведення ігор, турнірів, забав, хороводів, циркових номерів та естафет. На святі змогли продемонструвати силу, спритність, витривалість, знання, красу, пластику та вишуканість більше 5 тисяч дітей дошкільного віку.
Ще один захід був організований для підвищення якості і зручності роботи, для того, щоб помічники вихователів виглядали охайно, красиво і сучасно. У 2003 році під час щорічного конкурсу кухарів вперше організували дефіле ділового одягу. Педагогічними колективами було створено біля 50 моделей одягу для роботи з дітьми. Це було вишукано.
Мабуть найвагоміша за змістом і кількістю залучених фахівців у 2004 році була триденна конференція «П’ятирічні діти: особливості розвитку». Більше 100 наукових консультантів працювали поруч з працівниками дитсадків. Охоче долучилися до цієї актуальної проблеми науковці Інституту проблем виховання АПН України, Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка, Інституту психології ім. Г. Костюка.
Дискусії тривали за різними напрямками у 53 дошкільних навчальних закладах, які перетворились на творчі майстерні. Були розроблені практичні рекомендації для педагогів та батьків, зокрема: «Гра в житті п’ятирічної дитини», «Пошуково-дослідницька діяльність», «Виховання і освіти дітей засобами музичного і театрального мистецтв», «Образотворче мистецтво і  розвиток творчості дитини», «Особливості розвитку мовлення п’ятирічок», «Вплив інформаційних технологій на формування пізнавальної активності у дітей старшого дошкільного віку», «Музико-терапевтична педагогіка», «П’ятирічні діти у філософських концепціях світової педагогіки» та інші. Крім цього відгукнулись медики (дитячі психіатри, фтизіатри, дієтологи, неврологи, кардіологи та інші вузькі спеціалісти) і взяли активну участь в обговоренні проблеми «Виховуємо здорову дитину». Матеріали конференції були опубліковані у 12 випуску збірки «Столична освіта».
Вперше у 2005 році провели конкурс-рейтинг кращих дитячих садків міста. Вирішили виділити десятку найкращих. Оцінювалось усе  і зовнішній вигляд працівників і зміст роботи. Порівнювали за багатьма критеріями: створення належних умов для різнобічного розвитку дітей і організація робочих місць для педагогів, якість харчування і відсутність травматизму, робота з батьками та громадськістю, інноваційна та видавнича діяльність, рейтинг серед батьків та інших навчальних закладів.
Ніщо так не стимулює творчість педагогів, як конкурси. Уміють педагоги дитячих садків творчо працювати не заради матеріальних цінностей та не дивлячись на низьку заробітну плату, а заради дітей. А коли ще призи хороші та потрібні, то взагалі  чудеса творять.
Серед педагогів завжди багато талановитих людей. Вирішили провести конкурс авторської гри для дітей дошкільного віку в межах однієї із конференцій, присвяченій питанню створення розвивального середовища для дітей. Автори – це вихователі дитсадків. Яка то була масштабна виставка робіт. Відібрано було найкращі у 10-ти номінаціях: «Ранній вік», «Розвиток мовлення», «Безпека життєдіяльності», «Фізичний розвиток», «Основи екології та ознайомлення з природою», «Інтелектуальні ігри», «Творчі ігри», «Музичне виховання», «Корекційна робота» та «Ділові ігри для педагогів!». 100 найкращих авторських ігор ввійшли до спецвипуску газети «Дитячий садок».
Деякі перевірки були, на нашу думку, вдало замінені оглядами-конкурсами. Усі вони проходили у два етапи  районний та підсумковий  міський. Тут не лише порівнювались умови та зміст роботи дитсадків, але й були проаналізовані недоліки та проблеми. Переможці цих конкурсів приймали своїх колег на відповідних тематичних семінарах. Серед таких конкурсів варто згадати такі: «На краще розвивальне середовище для дітей раннього віку», огляди-конкурси харчоблоків, медичних, методичних, логопедичних кабінетів дошкільних навчальних закладів,
З 1998 року в м.Києві працює школа резерву керівників дошкільних навчальних закладів. За десять років міську школу резерву закінчили біля 400 осіб, з них більше половини працюють директорами дитсадків, в районних управліннях освіти та різних державних установах. Останні п’ять років мені довірено бути її керівником. За рік слухачі школи розглядають шляхи вирішення найгостріших проблем дошкільної освіти, з якими вони зустрінуться на керівних посадах. Це створення колективу однодумців, імідж сучасного дитсадка, менеджмент в освіті, психологічні аспекти діяльності керівника, фінансово-економічні питання в діяльність керівника, основи трудового законодавства та діловодство.
У 2007 році вперше провели конкурс «Керівник року». Ідея провести його виникла не випадково. перехід освітньої галузі на новий зміст зумовив потребу переглянути підходи до виховання маленьких громадян. Особлива роль у цьому процесі відводиться директору дошкільного навчального закладу, який постійно повинен відповідати своєму статусу. Всі учасниці витримали з гідністю марафон, який тривав протягом двох місяців. І хоча переможцями слали лише десять керівників, кожен дошкільний навчальний заклад столиці є унікальним, бо в них працюють люди, які надзвичайно віддані своїй справі.
За свою діяльність отримала декілька дорогих для мене нагород. Серед них вважаю найпочеснішою Знак Софії Русової.
Попереду ще багато знахідок та нових знайомств.